З усіх сумнівних осіб, які можуть зустрітися молодим аристократам на рубежі, мугирі-падальники становлять найменшу загрозу, за винятком хіба того, що немилосердно смердять. Цим вони нагадують вічно спітнілих і брудних міських жебраків, хоч їх і не позбутися просто кинувши монету й прискоривши ходу.

Як стерв’ятники, що живляться трупами полеглих на полі бою, падальники приходять разом із початком конфліктів, розраховуючи нажитися на нещасті інших і поживитися з того, що їм впаде з неба.

На щастя, падальники не піддані Імперії, а тому їх можна нищити без застережень. Безперечно позитивним досвідом для молодих аристократів, що прибувають на рубіж, буде вбити одного чи двох: це дає змогу охочим до пригод початківцям ближче познайомитись із власною зброєю та зробити внесок у стабілізацію чисельності місцевого населення.

Якщо падальники займають найнижчий щабель в бандитській ієрархії регіону, кірабів можна вважати наступною за рівнем небезпеки фракцією в місцевій злодійській екосистемі. Утім, «небезпека» тут поняття відносне: кіраби мало відрізняються від падальників як рівнем підготовки, так й амуніцією.

Але недоліки майстерності та спорядження вони компенсують агресивністю, з якою захищають усе здобуте силою. Молодим лордам, що мандрують на самоті, рекомендовано уникати контактів із кірабами, доки не опанують перші сім форм бою клинковою зброєю та основи поводження зі стрілецькою зброєю.

Так само, як і п’яті й шості дочки на виданні, кіраби збиваються у зграї та нападають на жертву відчайдушно й люто. Утім, на відміну від перших, кірабів убивати можна й навіть потрібно. Скальпи з характерними кірабськими ознаками набирають популярності серед молодих аристократів-шукачів пригод як пам’ятні подарунки й предмети обговорення.

Під час обговорення щодо того, чи є работорговці законними цілями, з обох боків можна почути цілком прагматичні думки. Хоч загалом убивство суб’єктів работоргівлі, що працюють згідно з імператорським наказом, уважають моветоном, можливість точно встановити особу цілі в умовах бою випадає надзвичайно рідко.

Певна річ, що життя знатних осіб завжди цінніше за життя простого работорговця. І якщо того потребуватимуть обставини, работорговець без вагань поневолить або вб’є зустрітого на безлюдді молодого аристократа.

На час публікації цього путівника політичний тиск на тлі затягнутого будівництва Нового Карфага змусив работорговців наростити кількість невільників. З огляду на це молодим лордам, що подорожують на самоті, рекомендовано стріляти в ціль, а вже потім розбиратися, ким вона виявилася. Безликих погоничів для мауля завжди можна наплодити чи найняти ще, а молодих аристократів потрібно всіляко плекати й оберігати, адже вони — майбутнє Імперії.

Окрім піхотинців, які безпосередньо беруть участь у Війні Асасинів, що точиться між Домами Атрідів і Харконненів, велику загрозу становлять дезертири — озлоблені відчайдухи, що переховуються на обширах Арракіса.

Утікачі нечасто покидають схованки, оскільки на них невпинно полюють їхні колишні військові частини, проте навіть рядовий дезертир знає основи бойової тактики й уміє влаштувати засідку. Також серед них є ветерани — колишні офіцери Великих Домів, добре вишколені битися на мечах і стріляти з вогнепальної зброї.

Заживши слави загартованих бійців, дезертири стали бажаною здобиччю для мисливців за трофеями: серед колекціонерів усе більший попит мають альбоми зі шматками шкіри, вкритими військовими татуюваннями, а також відрізані підмізинні пальці.

Але хоч якими спокусливими можуть видаватися такі трофеї, настійно рекомендуємо недосвідченим і самотнім шукачам пригод оминати грабени й інші темні закутки без прикриття бойового корабля чи важкої зброї.