Не певна щодо цього місця, кузени. Ви ж мене знаєте. І розумієте: я не безтямна пейонка, у чиїй голові вистачає порожнього місця, щоб заселяти його казочками про привидів. Але коли я цілу ніч у високогір’ї над Розломом Хаґґа слухаю ті звуки... Стародавня назва цього місця приблизно перекладається як «Гори гоблінів». Звісно ж, там, імовірно, вітер з Оборонної стіни так дме, проходячи крізь скелі. Удень я думаю саме так. Та вночі чую химерне виття й сповнені зловісних відтінків поголоски.

Хай там як, а Харконненам конче необхідні раби. Дім Халіл відгукнувся на заклик. Війна Асасинів спустошила Джабаль Ейфрит від служників. Так, Імператор заборонив будь-які військові дії в цій місцевості, але поселення залишаються містами-привидами. Як ви й здогадувалися, кузени. Біженців, мародерів та бандитів, що тепер тут гніздяться, буде неважко захопити й продати.

Незабаром я завершу обстеження. Не хочу проводити тут іще одну ніч. З цим виттям. З цим шепотом.

Тепер розгляньмо Руку Хідра, принаймні подумки. Сама я там жодного разу не була. Рабовласники з Дому Халіл сплюндрували цю землю, перетворивши покинуту станцію видобутку прянощів на командний центр своїх операцій із захоплення рабів у Джабаль Ейфриті.

Дзен-суніти мають Хідра чи то за пророка, чи то за святого, чи то за янгола, який приходив на поміч до тих, хто її потребував. Неважко уявити собі давніх паломників, які бачили руку допомоги, що здіймається з каменів — зцілення смутку й притулок від негоди.

Що найважливіше, чому я МУШУ відвідати це місце: певна — Рука Хідра багато важила в переході від традицій дзен-сунітів до культури фрименів. Із соціологічного куту зору це безцінне місце. Батько забороняє мені туди потикатися. Та все ж, усе ж…