Що сталося б, якби Джессіка не розгадала брехню доктора Юе? Звір міг би сидіти за цим самим столом, моє висушене тіло гнило б під його вікном, а нашу доньку змусили б стати наложницею його мерзенного брата...

Але натомість битва виграна. Ми розставили пастку й чатували, і там, де ми й очікували, з’явилися Харконнени, але вони прийшли не самі. Серед них були сардаукари. Це майже коштувало нам перемоги. Так мало лишилося від Арракіна, проте на світанку бій закінчився — і наш Дім устояв.

Сестринство, напевно, знало про причетність Імператора. Якщо так, то яку вигоду вони дістали, попередивши нас? Чи моя леді Джессіка вирішила розповісти нам це усупереч їхнім планам? Обрала нас?

Минуло вісім років. Війна складається на нашу користь. Атріди й Харконнени вже виснажили свої найглибші запаси, вони метушаться в пошуках матеріалів, ресурсів, людей — чого завгодно, аби не згинути в пісках небуття. Ціною однієї обмеженої війни з двох загроз постали голодні жебраки. Прянощі течуть рікою. Це головне.

У наших інтересах, аби це тривало якнайдовше, оскільки я призначений Суддя Зміни, тож маю обмаль можливостей покинути Арракіс і зустрітися з Імператором особисто. Він уже не так часто прислухається до мене. Вплив потребує ретельної та постійної підтримки, і я боюся, що за кожну хвилину, протягом якої не раджу йому, хтось інший підповзає ближче. Доки я тримаю Арракіс у кулаку, усе ще маю його прихильність, утім ми повинні добре розіграти наші карти.

Арісте тут, на Арракісі. Як і передбачалося, вона не змогла всидіти осторонь запилюжених нудних руїн та свого любого татуся. Натомість розважається з черню в піщаних дюнах. Як мило. Нехай поки гуляє. Щойно війна закінчиться, вона нечасто покидатиме спальню, до якої я її замкну — тож гаразд, насолоджуватися грою в фрименів не забороняю.

Те, що вона не ховається в Арракіні, лише допоможе нам захопити її та використати як розмінну монету, коли настане час. Дім Харконненів утрачає ресурси, але наша безжальність окупається. Атріди вже майже на колінах. Вони занадто слабкі для цієї планети. Вона пожирає їх живцем.

Кожна дитина має вирости, і коли цей день настане, я клянуся, Арісте пошкодує, що розірвала наші заручини. Принизивши мене, ніхто не залишиться безкарним.