Ні, ні… та я і кажу. Важливість певної речі не є повністю… гм… повністю притаманною цій речі. Існує упокоєний потенціал і зовнішній активатор — як вогонь, що потрапляє на займисту речовину. Візьми хоча б Арракіс.

Уяви, що ти давній дослідник. От знаходиш ти цю крихітну порошинку, що плаває в безмежній порожнечі. Вона має придатну для дихання атмосферу, майже ідеальну гравітацію, а життям, яке домінує в безплідній пустелі, є жахливі хробаки. Ще за часів Старої Імперії єдиною цінністю Арракіса були різні лабораторії та дослідницькі станції, що експериментували над бозна-чим. І от, вони відкривають прянощі меланж, які продовжують людське життя. Це породжує невелику цікавість.

Та далі... Батлеріанський Джигад! Смерть мислячим машинам. Ось займиста речовина! Ми відкриваємо справжній секрет прянощів: розуміємо, що вони дарують прозорливість, необхідну для навігації крізь згорнутий простір. Ха! Так ця порошинка, яка плаває в безмежній порожнечі, раптом стає єдиним джерелом найціннішого товару в усій людській історії.

Варто було усвідомити справжню цінність прянощів, багато зацікавлених сторін захотіли знайти спосіб діставати їх, не покладаючись повністю на єдину крихітну планету. Протягом століть середовище Арракіса кілька разів намагалися відтворити в інших світах.

Однак жодного разу за межі планети не вийшло транспортувати живих хробаків. Більшість тварюк гинула майже миттєво. Я читав про один знаменний рейс, коли хробакові вдалося зберігати життя протягом певного часу, але скажена нестяма істоти привела до втрати помітної кількості екіпажу в глибокому космосі. Тільки уявіть собі видовисько... Мало що серед зірок змушує мене здригатися, тому я обов’язково збережу цей дорогоцінний образ у своїй свідомості.

Усесвіт укотре підтверджує неймовірну цінність Арракіса. І тому можна лише уявити, як багато зацікавлених (і жорстоких) сторін дадуть свою відповідь на будь-чиє дурне бажання перетворити Дюну на квітучий рай.