Муад’Діб — кенгурова миша, символічна для фрименів. На її честь назвали сузір'я, її обриси бачать у ландшафті другого супутника Арракіса. Спритний дух землі, що стрибає крізь усю їхню міфологію. У цієї крихітної істоти можна навчитися виживанню в пустелі. Слово «фримен» означає «миша», але має і друге значення — «вчитель».

Для мене ж Муад’Діб означає дещо менш науково-просвітницьке, дещо більш особисте. Якщо дивитися у дзеркало протягом тривалого часу, виникає відчуття роздвоєння особистості. Обличчя прямо перед вами починає здаватися чужим. Ви наче відокремлюєтеся від того, ким ви є і якими ви є. Такі самі відчуття у мене виникають, коли я бачу Муад’Діба. Дещо надприродне, що неможливо пояснити. Наче я переношуся в інший час, іншу реальність. Муад’Діб — це символ...

Не вийшло. Я втратив це відчуття. Воно наче на самому краю мого розуму, і чим сильніше я намагаюся його втримати, тим більше воно вислизає, як пісок крізь пальці.

Мортимер назвав мене квіточкою недоторканою, тож я зацідив йому так, що око майже повністю запливло, наче стиглий фрукт. З тих пір він більше ніколи не підморгував. А все через клятих ідіотів, які вважають, що небажання пити трупні соки - це ознака слабкодухості. Іноді просто немає трупів, з яких можна пити. Тож слухай.

Є вечірній первоцвіт. У цих місцях він червоний. Має напрочуд ніжні пелюстки і дає чимало води.

Є засухостійка трава. Росте практично без нічого. Смаку не має. Треба добряче попрацювати, щоб нею насититися. Ще зустрічається перлівка — на смак нагадує довбану цибулю.

Також є тетраденія. Фримени з неї пахощі роблять. Вони добре знаються на вирощування витривалих рослин із глибоким корінням, таких як ця, чи піщана вербена, цереус чи чагарникова амброзія.

Кажуть, що деякі з цих видів рослин з'явилися завдяки якомусь чи то планетологу, чи іншому вченому, що ступав на терени Творця.

Відстав від своєї групи. Нога розтрощена і не працює. Дякувати Богу, вже вечір. Кровотеча нарешті припинилася. Спробую якось залатати дистикост. Що вийде, побачимо пізніше...

Світанок. Кружляють пустельні яструби. На батьківщині яструби — символ Атрідів. Після прибуття сюди герцог заявив їх як родинних птахів. Лієт-Кайнс написав захопливу доповідь про те, як вони знаходять їжу та бережуть воду. Ось би вони і мене навчили цьому.

Пів дня пройшло. Дистикост не працює. Мучить спрага. Яструби приземлилися поблизу. Хижаки, але здатні тільки на поїдання трупів. Небесне поховання — традиційний ритуал Старої Терри. Фримени вважали яструбів провідниками душ.

Хочу пити! Коли яструби підходять надто близько — відмахуюся. Так я даю їм знати, що я ще живий. І витрачаю останні сили. Я не їжа.

Ніч. Спрага. Яструби скрізь. Збуджено мотають головами. Головами з людськими обличчями. Знайомими обличчями. Тягнуться до мене своїми пазурами... Ні, це руки. Людські руки, що віднесуть мене додому.

Пустельні кажани — лиликоподібні, що походять від видів зі Старої Терри. Вони чудово пристосувалися до життя в жорстоких умовах Арракіса. Мене цікавлять виключно сейлаґо — модифіковані лиликоподібні, яких навчили передавати дистранс-повідомлення. Технологія дистранса дозволяє створювати імпринтне повідомлення в нервовій системі лиликободібних, яке можна розшифрувати за допомогою іншого дистранса.

Такі збережені у підсвідомості повідомлення можна відтворити, вимовивши потрібне слово чи фразу. Фримени та деякі наймані вбивці на Арракісі використовують передавання дистранс-повідомлень тваринами для таємного спілкування. На січах фрименів можна знайти місця, що кишать кажанами. Хижаки, що ховаються серед власного бруду в глибоких печерах... близькість між фрименами та кажанами вельми передбачувана.

Цікаво, скільки ще таких таємниць розлетілося світом після винищення фрименів?

У більшості записів і творів мистецтва планети Арракіс, і фрименівських, і будь-яких інших, ви не знайдете великих різновидів кактусових, що ростуть на Арракісі. Наскільки я можу судити, усі вони походять з якоїсь древньої і покинутої ботанічної лабораторії, що належала Старій Імперії. Кинуті напризволяще цивілізацією, що доживала свої останні часи, ці рослини якось змогли вибратися на поверхню Арракіса, адаптувалися до середовища й непомітно змінили його. Життя настирливе й уперте, воно чіплятиметься за будь-яку можливість і знайде свій шлях, навіть якщо йому не раді.

Сам Пардот Кайнс видозмінював рослини і впроваджував їх на Арракісі. Хоча це й нелегко, я намагаюся розібратися, які види з'явилися завдяки ньому, а які прийшли зі старих лабораторій. Не про всі ті древні об'єкти нам відомо. Що ще там росло? І що вибралося назовні?