Кругляки, дрібний гравій, камінці, грубий пісок, звичайний пісок, борошняний пісок — є з чого вибрати. Останній матеріал — найм'якіший, ніжний, наче шкіра дитини, м'який, наче хмарина на небі. У ньому так легко занурити свій диститент. Рамсі завжди казав, що його найкращий сон був, коли він утік від представників влади і спав на борошняному піску. Вихвалявся, що завжди знайде найм'якішу ділянку на багато миль навколо. «Так спали фримени», — казав він. Після сну на такій розкішній перині Рамсі прокидався свіжішим, ніж розпещений вельможа.

Але то Рамсі. Я ж уважаю, що мудріше мати старий добрий камінь під собою, а краще ще й з трьох боків. Звісно, мій хребет із цим не погодиться — для нього це дорога болю, — але краще бути хворим і живим, ніж здоровим і мертвим. Ніхто до мене не підкрадеться, і мій сон легший за порошинку.

А Рамсі? Одного разу йому перерізали горло уві сні. Гадаю, йому снилося щось приємне.

Боюся, вантаж ми майже повністю втратили. Я й сам ледве вибрався. Нам на хвіст сіли пірати, тож ми якомога швидше направилися на Арракіс. Під час подорожі Арракісом ми зустріли ділянку барабанного піску — цікаве явище, що виникло внаслідок правильного збігу факторів, як-от однорідність піщинок, щільність тощо.

Ефект від взаємодії з барабанним піском фантастичний — найдивніша музика, яку я чув. Один єдиний крок викликає повторюваний барабанний дріб, що нагадує первісні часи. Наш підрозділ своїми рухами викликав какофонію, від якої вібрували нутрощі... і ще ми так накликали піщаних хробаків.

Я та ще декілька встигли добратися до скелі. Решта наших людей, вантаж і бандити стали кормом хробаків.

Тільки й балачок що про піщаних хробаків, з кожного рота. Про те, що слід одвічно пильнувати на цю небезпеку. Але справа в тому, що це далеко не єдина небезпека на Арракісі. І ти можеш піти на корм не лише хробакам. На цій планеті навіть сама земля хоче тебе зжерти.

І поки ти вдивлятимешся в обрій у пошуках хробака, тебе поглине хиткий пісок під ногами або пилове провалля, що підступно підстерігає наступну жертву. Не навчишся розпізнавати їхні ознаки — тоді можеш не обтяжувати себе навичками ходіння без ритму. Пісок і пил на інших планетах і на Арракісі ведуть себе зовсім по-різному. Тут вони невиховані, хижі. Хе-хе!

Пригости мене ще одним кухлем. Може, я тобі розповім, у чому тут фокус.

Навігація Арракісом і сама по собі непроста, але однією з найбільших перешкод є рухомі бархани. Мінливі піски під впливом бур змінюють рельєф до невпізнаваності, стираючи з лиця землі одні орієнтири та створюючи інші. Навіть за одну спокійну ніч ви можете на ранок не впізнати своє оточення — усі старі орієнтири можуть розвіятися разом зі сном.

Але пропри мінливу й примхливу природу пустелі, фримени, схоже, не мали проблем із навігацією. Вони описували пустелю як обличчя близької людини: «Навіть якщо твоя мати хмуриться, ти її впізнаєш», — казали вони.

Яким би не був вираз обличчя дюн, для фрименів він рідний.