Я добре це пам’ятаю: як до мого офісу на Кайтайн дійшла звістка про несподіване вторгнення Бене Тлейлакс на Ікс. У це неможливо було повірити — шановний Ерл Домінік Верній і його леді Шандо, які вечеряли в маєтку мого господаря менше ніж місяць тому, оголошені ворогами Імперії... Покарані за порушення Великої Конвенції…

Що з ними сталося, я не знаю. Найімовірніше, вони загинули. Така ж доля спіткала б і їхній Дім, якби старий герцог Пол Атрід не заступився за їхніх дітей, Ромбура й Кайлею, яких пообіцяв тримати під пильним наглядом. Розумний хід: Ромбур зрештою відвоював Ікс двадцять років потому, дім Верніїв вітали й відновили в Ландсрааді так, ніби нічого й не сталося. Дім Атрідів став на одного союзника сильнішим — і знанішим, ніж будь-коли. Б’юсь об заклад, це дуже засмутило Імператора...

Герцог Лето Атрід не завжди був настільки визнаним, як після звільнення Ікса від Бене Тлейлакс. Ненависть Дому Харконненів затьмарила всіх інших недругів аж до того, що легко було забути про природній стан речей: Дім, який так швидко набирав вплив, мав й інших недругів, окрім головного. Багато було спроб усунути небажаного конкурента із шахівниці, одна з них ледь не вдалася. І хоча Герцог залишився неушкодженим, не всім так пощастило...

Ось де криється загадка: серед поранених був Ромбур Верній, що за допомогою Герцога згодом повернув собі іксіанський трон. Він помер десять років потому, нікому не розкривши таємниць, окрім свого сина… якого зараз уважають зниклим безвісті. І де? На Арракісі! Бронсо Верній міг загинути, але я в цьому сумніваюся. Як і Бене Тлейлакс, що, схоже, виявляють особливу цікавість до цього чоловіка. Бо один із секретів Ромбура мені тепер відомий: він був безплідний. Тоді звідки ж узялася дитина...

До біса Атрідів. Байдуже, який Дім переможе. Герцоги, Барони, Імператори. Хто б не правив, інші страждають. Я зробив усе, що міг, з тими прянощами, які ми знайшли на Іксі, бо дідька лисого Атріди цю війну виграють. Хто ж знав, що цей порошок — смертельна отрута. Раніше я був таким самим, як вони. Герцога мав собі за бога. На мить, коли він заступився за мене, коли той клятий Фенрінґ мало не схопив мене за викрадені прянощі, я подумав, що, можливо, чогось вартий. Але ж не заради мене він це робив, а заради своєї клятої честі. Своїх ідеалів. Хай їм грець. Хай котяться до пекла. Багато хто, так само, як і я, утрачає віру. Ми всі знаємо, що цей Дім паде, питання лише коли. І я до біса добре знаю, що будь-хто вчепився б у безкоштовний квиток із цієї клятої планети, якою б не була ціна. Хай Герцог сам тут, на Арракісі, конає. А я сподівався зажити геть іншої долі.