У мене знов усе під контролем. Ціною ще одного дня безкінечних приватних аудієнцій із представниками Великих Домів, умовлянь... підкупів... запевнянь... обіцянок...

Вигляд такий, наче Ландсраад підтримує війни Падишах-Імператора так само, як і раніше. Але треноване око робить висновки по найменших зморшках на обличчях, що свідчать про розрахунки, а треноване вухо чує несхвальне шепотіння серед знаті. Імперія роздута. Неефективна. Уразлива. Вони відчувають, що в цих нападах криється щось більше, крім запропонованих батьком приводів. Вони відчувають лінію розколу, з якого можна нажитися. Та поки вони ще слухають. Поки що. Вони запитують себе. І я теж.

Поглянь на небо. Що ти бачиш? Те саме, що й рибалка, який гарує серед крижаних льодовиків Ланківейля. Те саме, що й шляхетна пані у золотому палаці на Поритрині. Хоч ви троє знаходитися за мільйони світлових років одне від одного. Усе, що ти бачиш там угорі — кожна зірка, — це Імперія.

Вона вічна, упорядкована й справедлива. Система управління, яка вдосконалювалася протягом десятків тисяч років. Це сама суть нашого суспільства: ми говоримо однією мовою, торгуємо однією валютою. Наш Великий Падишах-Імператор Шаддам IV править нами всіма, усі наші Доми підкоряються настановам достойного Дому Коррино — Дому Імператорів.

Завжди пам’ятай своє місце, згідно з правилом фафрилаху: «Місце для кожної людини та кожна людина на своєму місці». Твоє місце як мого спадкоємця полягатиме в тому, щоб керувати нашим народом. Якщо ти не виконаєш свого обов’язку, Падишах-Імператор, наш великий суддя, неодмінно покарає тебе. Пам’ятай Зановар. Пам’ятай Ікс.