Ми — Дім Атрідів. Немає такого заклику, на який би ми не відповіли. Немає такої віри, яку б ми зрадили. Нам було доручено принести мир на Арракіс. Дім Атрідів приймає цей виклик!

Однак шлях був довгим, несподіваним та підступним. Роками лютує затяжна Війна Асасинів. Хоч це й дорого нам коштує, ми вкорінимо на Арракісі честь і шляхетність, ненависні Дому Харконненів — що кожне місце й кожен народ, до яких торкається, прагне заразити отрутою своєї рідної планети.

Ми можемо перемогти, але нам потрібна твоя допомога. Людині необхідні нові враження. Це розбурхує щось глибоко всередині, дозволяючи їй зростати над собою. А без змін щось спить у нас і рідко пробуджується. Та сплячий мусить прокинутися. Знайди своє пробудження на Арракісі!

Попри вороже оточення, заявляємо: ми тут, тож тут ми й залишимося!

Звернися до вербувальника вже сьогодні!

Сьогодні втратив ще одного агента. Не на таке життя я розраховував. Коли йшов за покликом, то плекав наївну мрію про величний, чесний бій пліч-о-пліч із моїм Герцогом та Дунканом Айдахо. Я мріяв, що як і доведеться принести останню жертву, то принаймні мене навіки прославить одна з пісень Ґурні Галлека.

Натомість жорстока доля закинула мене на Війну Асасинів — посадила в крісло військової розвідки. Я гнию в цій смердючій таверні. Щодня шукаю покидьків і кидаю їх у шпигунську м’ясорубку. Щодня бачу й усе більше ненавиджу заклятого ворога — Максима Казміра. Щодня мої вчинки дедалі більше скидаються на його вчинки.

Мені сниться той самий сон. Я дивлюся в дзеркало. Бачу обличчя Максима. Сьогодні вранці я розбив своє дзеркало.

Любове моя,

Коли досліджуєш страх, він починає лякати менше. Частка нашої мужності походить від кращого розуміння. Мені страшно, тому я мушу зрозуміти цей страх.

Наші ресурси небезпечно виснажуються. Харконнени тепер можуть перемогти, просто вичекавши трохи, дозволивши нам стекти кров’ю в глухому куті. Але не цього я боюся. Політика Ландсрааду стає все заплутанішою та складнішою. Але не цього я боюся. Із трону Золотого Лева несеться зрада. Але не цього я боюся.

Мене лякає втрата ідентичності. Я боюся: Війна Асасинів могла забрати в нашого народу те, що можна побачити лише в очах. Чого, можливо, ніколи вже не відновити. Навіть якщо ми переможемо, чи залишимося ми Атрідами? Я не можу показати їм цей страх. Я можу поділитися ним лише з тобою.

Самого лише виживання недостатньо. Вони заслуговують на більше. Як нам залишитися собою? Як виконати обіцянку нашого Дому?

Твій —

Лето