Визволи мене. Визволи мене. Мов перестиглий фрукт... я...

Це лейтенант Александр Спораг, член екіпажу «Кітери». Рядовий Еклз... Він... Коли корабель розбився, нас із рядовим Еклзом відрізало від командувачки Хлорос та решти. Ми сховалися серед купи уламків. Спершу відчували симптоми... ейфорії. Уночі до мене промовляв осел.

Потім Еклзові кров з очей пішла. А далі взагалі з усіх місць. На третій день... Я тримав його за руку. Шкіра злізла, мов розтягнута рукавичка. Наступного дня я поклав край його стражданням. Розчавив його голову, мов перестиглий фрукт. Руки чешуться відтоді. Не можу позбутися цього відчуття.

Еклз тепер просто калюжа. Тепер. Тепер... і в мене йде кров з очей. Еклз скаржиться. Нехай ця калюжа замовкне.

Визволи мене.

Усе геть не так мало бути. Катріна не мала постраждати. Ніхто не мав постраждати. Це мало стати моєю заначкою, моєю пенсією, моїм новим життям. Але все зійшло на пси. Ми знайшли контейнер, коли звільняли Ікс. Наша власна дещиця прянощів. Треба було лише провезти їх, не привертаючи увагу, продати й зірвати куш.

Та все пішло шкереберть.

Що це за речовина? Випадкова чи навмисна зараза? Якесь лайно відбувалося на Іксі.

Кляті Доми та їхні війни. Хай кому не служи, хто б не переміг — усі ми, прості люди, програємо. Вони назвуть мене зрадником, але я виконав свій обов’язок. Я відслужив своє. Я проклав собі шлях крізь море кишок. Кляті барони. Кляті герцоги. Клятий імператор. З мене досить вичавлювати кров із каміння. Це їх нам би слід було вичавити.