Кажу вам, той хробак їх усіх забрав! Я не можу здати вам своїх, бо їх уже немає. Я не можу зізнатися у вбивстві чужої банди, бо всіх пожрав клятий хробак!

Слухайте… ми всякі речі робимо в Глибокій пустелі. Коріолісові бурі, більші піщані хробаки — це забиває баки. Навіть супутники там не літають! А трофеїв удосталь: прянощі, ще й уламки кораблів та приховані лабораторії, якщо вірити всім чуткам. Тож пішли ми туди одні уламки розпатрати.

Потім налетіла інша банда. Гадки не маю, хто вони за люди. Часу не було, щоб відрекомендуватися, хай їм грець. Ми билися! А потім…

*кілька хвилин ридань та нерозбірливих звуків*

Він їх пожрав. Усіх. Ті зуби. Більше зубів, ніж зірок. Земля розступилася. Величезне коло. Проковтнуло уламки та всіх, крім мене. Я добре роздивився. Усе пішло туди — у безодню. Дідько забери мої очі! Не варто було дивитися. Мої друзяки летіли в пекло. Я...

Що? Та певен я! Пащека була кругла! Чому це так, трясця, важливо?! Яка різниця, яко...

*звуки кількох сильних ударів, за якими йде скиглення*